Дослідження голодомору.

Дослідження голодомору.

Якось, повертаючись зі школи, я зайшла до своєї бабусі Ніни. І побачила щось нове – це були фотографії, які бабуся у рамочках, повісила на стіну. Вони мененадзвичайно вразили, тому що це були фотографії ще з років голодомору. Ішовши коридором і дивлячись на фотокартки, я задумалась: чим винні всі ці люди, чому доля приготувала для них такі перепони?До мене підійшла бабуся, важко зітхнула і сказала: «Так це були найстрашніші роки мого дитинства.» І на очах у неї з’явилися сльози. Я попросила, щоб вона розповіла мені. «Пам’ятаю той день, - кажебабуся – прийшли, забирали усі харчі, ми – діти налякались і тихо сиділи під столом. Було страшно. Мати ридали. Вперше ми це пережили. Далі усе було уже добре, але в один момент, знову вони, ті страшнілюди, прийшли до нас. Мати примусили нагодувати їх, а потім почався жах; вони перевернули всю нашу хатину, город,знайшли харчі навіть в самих потаємних схованках. Їх не цікавило, що у колисціплакала новонароджена дитина, і що у сім ’ї ще багато дітей, забрали усе»- і бабуся заплакала, ніби переживає, із своєю розповіддю, своє дитинство знову. На моїх очах також виринули сльози, я ледь стримувалась.Бабуся Ніна продовжувала: «Нас спочатку рятував ліс, потім збирали на полі все, що залишилось. У мене була дуже велика сім’я,а після цих мук половина моїх братів і сестер повмирали. Цебуло дуже страшне видовище. Одного разу, як я гралася на подвір’ї із своєю старшою сестрою Любою, по дорозі їхала машина, зупинилась із неї вийшов якийсь заможний чоловік і дав нам по цукерці, як ми їхїли, які ми були щасливі якійсь цукерочці. А зараз яка я дійсно рада, що можу піти у магазин і купити цю цукерку, знаючи, що її ніхто не відбере.»
Я послухала про той страшний час, ізрозуміла, що моє дитинство це казка, порівняно з тим, що пережила бабуся. Що лише зараз вона дійсно почала жити для себе. Я надіюсь, що таке знущання над людьми більше не...